привіт Мене звати Ренат, мені 16 років. Я пишу це, дивлячись на пальми в Уругваї. Незадовго до цього за нашим вікном відкривався краєвид на швейцарські луки, як на листівках.
Друзі та передплатники часто запитують, чому ми поїхали з багатої, стабільної країни в Південну Америку. З боку це звучить дивно. У нашої родини були серйозні причини, і я поясню їх по порядку.
Як це починалося для нашої сім'ї
Ми з Маріуполя. До 2022 року у нас було нормальне життя, свій дім і плани. Потім стався лютий 2022 року. Не буду тут описувати цей жах. Ми втратили наше місто та дім і були змушені поїхати.
Зрештою ми дісталися Швейцарії, яка приймала біженців, і отримали тимчасовий захист відповідно до статусу S. Спочатку дуже добрий волонтер прийняв нас, поки ми відновлювалися, і допомагав з майном. Приблизно через рік ми переїхали в квартиру. Загалом ми прожили у Швейцарії приблизно два роки. Я відвідував місцеву школу, вивчив французьку мову та знайшов друзів. Це може здатися очевидним місцем для проживання, але чим довше ми там жили, тим менш постійним було наше майбутнє.
Наш короткий опис отримання захисту тут: /uk/shveytsariya/vremennaya-zashchita/.
Лічильник, який ми відчували, постійно працює
Ми розуміли, що певна громадська підтримка, отримана під час життя біженців, може згодом вплинути на фінанси особи, якщо вона стане незалежною або придбає значні активи. У нашій свідомості кожен платіж за підтримку та житло відчувався як лічильник, який продовжує працювати. Через це відчуття було важко уявити собі побудову стабільного майбутнього.
Це те, як наша родина зрозуміла та відчула систему, а не юридичну пораду чи офіційне пояснення швейцарського законодавства. Правила можуть залежати від кантону та окремого випадку. Перевіряйте актуальну інформацію в офіційних швейцарських джерелах або в кваліфікованого консультанта.
Ми не відчували себе вільними будувати щось своє
Наша сім'я хотіла відкрити невеликий бізнес. У нашій ситуації з тимчасовим захистом і соціальною підтримкою ми не могли просто почати без схвалення. Ми звернулися в соціальну службу і отримали відмову, тому що вони вирішили, що це не потрібно. Ми також намагалися стати повністю самоокупними та рухатися до чогось більш стабільного, але ця спроба також була відхилена. Ми відчували себе всередині системи, яку було важче покинути, ніж здавалося спочатку.
Імідж високих швейцарських зарплат не відповідав нашому маршруту
Високі зарплати у Швейцарії – привабливий образ, але ринок праці виглядав інакше, ніж у нас. На практиці ми відчули, що швейцарські заявники йдуть першими, потім громадяни ЄС, а люди з нашим статусом та інші мігранти розглядаються пізніше. Робота, яку ми бачили, найчастіше включала догляд за літніми людьми, прибирання або важку роботу на фермі з кіньми та коровами, і навіть ці посади були конкурентними.
Наш досвід із заробітною платою був розчаровуючим. Людина могла працювати майже щодня на фізично важкій роботі, тоді як значна частина доходу припадала на соціальні служби. Ми розуміли результат як стандартну надбавку приблизно 350 швейцарських франків плюс приблизно 100 швейцарських франків як заохочення. Деякі люди мали кращі результати, але ми їх рідко бачили. Ось як система виглядала навколо нас, а не заява про кожну роботу чи кантон.
Ми хотіли бути далі від іншого конфлікту
Покинути країну, яка славиться нейтралітетом, може здатися дивним. Але атмосфера в Європі здавалася нам дедалі напруженішою. Ми стежили за новинами і хвилювалися, що регіон стає менш передбачуваним. Втративши одного разу все через війну, наша родина не хотіла знову ризикувати. Ми хотіли іншого континенту, подалі від ліній конфлікту, які ми знали.
Наш пес і правило, яке ми вивчили на практиці
У нас чорний мопс. Нам сказали, що під час отримання тимчасової допомоги ми не маємо права витрачати кошти допомоги на ветеринарне лікування. Проблема стала реальною, коли у нашої собаки розвинулася очна інфекція. Її лікували в клініці, але рахунок був дуже високий. Ми також чули тривожні історії про те, що може статися, коли біженці привозять тварин, які потребують термінового лікування. Я не можу підтвердити це як універсальне правило; Я описую те, що нам сказали, і реальність, яку ми відчували навколо себе.
У нас не було родичів чи близьких українських друзів у Швейцарії, які могли б допомогти нам зорієнтуватися в ситуації. Швейцарці, яких ми знали, зазвичай суворо дотримувалися офіційних правил. Наш мопс зараз з нами в Уругваї. Як ми її транспортували: /uk/pereezd/mops/.
Як ми вибрали Уругвай і поїхали
Ми порівняли Аргентину та Уругвай. Як ми доїхали до Уругваю і чому не залишилися в Аргентині: /uk/pereezd/pochemu-urugvay-a-ne-argentina/.
Пакування було швидким і сумним. Ми взяли по одній валізі на людину і віддали сусідам меблі, одяг і речі, які накопичили за два роки. Обговорення в Інтернеті змусили нас хвилюватися, що квитки в один кінець можуть спричинити проблеми під час реєстрації, тому ми купили квитки як туди, так і туди й назад як запобіжний захід. Повна вартість нашого переїзду: /uk/pereezd/tsena-pereezda-v-urugvay/.
Зараз ми на узбережжі Атлантичного океану. Все по-іншому, ми знову почали з нуля, але ми відчуваємо певну свободу, якої нашій родині не вистачало у Швейцарії.
Швейцарія врятувала нам життя і дала нам два роки на відновлення, і ми вдячні за це. Але ми не хотіли залишатися тимчасовим проектом із постійним лічильником у голові. Для нас Уругвай став місцем, де можна почати жити знову, а не просто чекати.